Дмитро, чоловік Марії, — військовослужбовець 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Він загинув наприкінці 2024 року й похований на Алеї Слави на кладовищі №18 у Харкові. Щоб дійти до місця поховання, Марія одягає бахіли — інакше одяг і взуття буквально вкриваються глиною. Біля могили вона влаштувала доріжку з дерев’яних піддонів.
Журналістка поспілкувалася з родинами загиблих військових, похованих на Алеї Слави, і звернулася до міської ради.
Кладовище розташоване на глинистому ґрунті. Заасфальтована лише головна дорога, а простір між могилами та секторами лишається землею, щебенем, камінням, піддонами або штучним покриттям — залежно від можливостей і рішень родин.
Глинистий ґрунт під дією води рухається й твердне під час сушіння, тому окремі ділянки з часом просідають. Сектор, де похований Дмитро, розташований нижче від сусідніх. Під час танення снігу або сильних дощів вода стікає низом і багато могил просідає.
«Кожен раз, коли їду на кладовище, у мене лежать бахіли, бо інакше глина буде усюди. Хоча бахіли не витримують ваги багнюки й швидко злітають. Я подала заявку з проханням до адміністрації разом із ХМР (Харківською міською радою) щось вирішити із цим, бо далі буде гірше. Плюс, провалюються могили. У мене вже була ситуація, коли я провалилася ногою в могилу захисника, коли проходила по ряду. Я не знала, що робити, щоб не зачепитися об плиту чи хрест, коли падала», — написала дівчина в Instagram.
Могила військового, яка провалюється / Фото: Дар’я Левченко
За її словами, у міській раді пообіцяли зайнятися благоустроєм у цьому секторі під час встановлення пам’ятників. Наразі ХМР встановлює по сто уніфікованих надгробків на рік — проєкт затверджений ще в 2016 році.
У відповідь на запит Харківська міськрада повідомила, що родинам загиблих, похованих на Алеї Слави, за рахунок міського бюджету забезпечують встановлення намогильних споруд. Кошти на це передбачені на 2026 рік. Однак видатки на облаштування території навколо могил не передбачені.
У міській раді також зазначили, що упорядкування та утримання території секторів і кварталів комплексу покладені на КП «Ритуал». Наразі більшість робіт з облаштування ділянок виконують самі родини: вони привозять землю, прибирають сміття, облаштовують підходи та інше.
Могила військового, яка провалюється / Фото: Дар’я Левченко
Могила військового, яка провалюється / Фото: Дар’я Левченко
«Як мені сказали, кожен відповідальний за своє місце. Кожен із нас — користувач кладовища. Можемо на своїй могилі робити все, що завгодно. Я спитала, ким це регулюється, — ніким. Усе роблять сім’ї», — говорить Марія.
За її словами, наразі на цвинтарі бракує працівників, і ті, хто є, фізично не встигають виконати всі роботи.
Дарина втратила на війні батька. Його могила розташована у сусідньому секторі. Вона розповідає, що просила адміністрацію засипати проходи щебенем, але отримала відповідь: «А що, псувати землю?».
«Маша поклала палети. Хтось застелив штучним газоном, хтось — поклав плитку. Ми самі придбали щебінь, змішали з піском і засипали навколо могили. Невже це все не псує землю? Я знаю, що в деяких інших містах по всьому військовому кладовищу доріжки засипали щебенем і чітко визначили межі поховань — кожна могила має обрамлення та лавку», — констатує Донька загиблого.
Прохід між могилами на Алеї Слави у Харкові / Фото: Дар’я Левченко
Алея Слави — це місце пам’яті, куди приходять рідні, друзі та побратими.
За даними на 2025 рік, в Україні налічується понад 130 тисяч ветеранів з інвалідністю, отже меморіальні території й інші громадські простори мають передбачати безбар’єрність.
Наприклад, у Львові на військовому кладовищі Марсове поле планують облаштувати територію так, щоб вона була повністю доступною й для людей з інвалідністю.
«Є можливість дістатися до будь-якого місця поховання на кріслі колісному. Мабуть, рішення стосовно самої зони поховань є найбільш коректним з усіх поданих. Ми розуміємо всю відповідальність та чутливість теми. Водночас ми говоримо не про обраний проєкт, який один в один буде реалізовуватись», — зазначив головний архітектор Львова Антон Коломєйцев.
За його словами, місто враховує ідеї, озвучені на зустрічах з дорадчою радою, родинами та організаціями, щоб досягти рішення, яке влаштує всіх.
Будівництво кладовища планують розпочати вже у 2026 році.
Проєкт Марсового поля у Львові / Фото: Львівський портал
На харківському кладовищі потрапити до могил, розташованих усередині секторів на кріслі колісному (ширина колеса зазвичай від 51 до 76 см), практично неможливо: відстані між похованнями — близько пів метра або менше. Така ситуація й на ділянках, облаштованих за проєктом. На тротуар можна піднятися пандусом, але оскільки міська рада встановлює надгробки лише за бажанням родин, навіть у перших рядах є поховання без класичного облаштування.
Прохід між могилами на Алеї Слави у Харкові / Фото: Дар’я Левченко
Кріселом можна проїхати поміж кількох могил, а далі на шляху з’являється бордюр або облаштована однією з родин ділянка, що перекриває прохід. У інших рядах простору для крісла колісного недостатньо. Марія показує на ряд поховань і каже:
«Десь простір більший, десь менший. Залежно від того, як кожна окрема родина облаштувала свою ділянку. Ніхто ні перед, ні після поховання не казав мені, де саме починається і закінчується ділянка могили мого чоловіка».
Пройшовши секторами, Марія помічає, що на деяких ділянках простору між двома могилами значно менше, ніж на інших.
«Тут, наприклад, могила займає понад два метри, а може й більше. Вона повністю перекриває прохід. Сусідня вже менша, але тут поставили лавку, тому теж не пройдеш. Загалом ділянки відрізняються розміром як в ширину, так і в довжину. Це добре видно, якщо подивитися на весь ряд», — говорить вона, оглядаючись навколо.
У Харківській міській раді уточнили, що під кожну могилу надається ділянка розміром 1,5 м на 2,2 м, загальна площа — 3,3 кв. м відповідно до Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань.
Прохід між могилами на Алеї Слави у Харкові / Фото: Дар’я Левченко
Марія збирає обгортки від цукерок, пластикові пляшки та старі лампадки. Каже, була минулого тижня — і сміття так і лежало.
«Я за рік бачила один раз, щоб працівники тут прибирали. Це було на Пасху, здається. Бачила, як ходили жінки із тачками, прибирали старі брудні квіти», — розповідає вона.
Прибиранням біля поховань здебільшого також займаються родини. Проблема зі сміттям поширена, бо на багатьох могилах люди залишають солодощі для покійних, які потім розбирають інші відвідувачі.
«Така практика поширена і на цивільних кладовищах, і тут. Приходять якісь люди, забирають те, що сім’ї залишили на могилі, і прямо на місці, скоріш за все, їдять, бо обгортки постійно всюди. Але ж це також маленька, але банальна неповага до військових», — зауважує Марія.
Дарина теж скаржиться на сміття. Каже, намагається прибирати самостійно, але це вимагає постійного контролю, а отже — питання охорони території. На кладовищі №18 фактично немає охорони та камер спостереження.
Сміття біля могил військових на Алеї Слави у Харкові / Фото: Дар’я Левченко
За словами Дарини, були випадки крадіжок і вандалізму на могилах: зникали речі або псувалися елементи обладнання.
«У нашої знайомої хтось вкрав з могили блюдце. Хоча навіщо комусь взагалі блюдце з кладовища? У тата на могилі стояв свічник, який заряджався від сонця. Невідомі виламали сонячну панель. Багато хто, я знаю, підписує свої речі», — розповідає вона.
Сім’ї загиблих неодноразово зверталися до адміністрації й міської ради з проханням встановити камери спостереження, але їх досі не встановили.
Нещодавно до редакції звернулася дружина загиблого бійця «Азову». Вранці вона приїхала до могили й побачила розкидані лампадки, фото та вирвані з землі прапори. Жінка припустила вандалізм, але адміністрація кладовища заявила, що вночі був сильний вітер, який міг повалити прапори.
«Можливо, і справді негода, нічого не зрозуміло. Камер, звісно ж, немає. Ці п’ять зламаних прапорів на різних рядах, але візуально всі поряд», — написала жінка.
Через відсутність камер на кладовищі, неможливо встановити, чи прапори були пошкоджені непогодою чи людьми / Фото: читачі
Через відсутність камер на кладовищі, неможливо встановити, чи прапори були пошкоджені непогодою чи людьми / Фото: читачі
У проєктах меморіальних кладовищ в інших регіонах приділяють увагу й ландшафтному дизайну — наприклад, на Марсовому полі у Львові або в Пантеоні Героїв у Тернополі. Проєктні питання обговорюють на громадських слуханнях, а після затвердження родинам заборонено змінювати оформлення могил.
У Харкові ділянку на кладовищі надають у користування, і її облаштування не потребує узгодження з міськрадою. Тому сім’ї садять рослини й квіти за власним смаком.
«Було б добре, якби тут була зелена зона, ландшафтний дизайн. Якби спеціалісти підібрали такі рослини, які б не шкодили й створювали композицію. Неподалік могили чоловіка хтось посадив чорнобривці. Гарні квіти, але вони розростаються самостійно і швидко на інші могили, а потім їх неможливо прибрати», — говорить Марія.
У Харківській міській раді повідомили, що кошти на озеленення території у 2026 році не передбачені.
«Ми стали заручниками ситуації, що в нас немає закону в державі, як усі міста мають влаштовувати й обслуговувати меморіальні кладовища. Якби в нас було так, що сім’я погоджується на поховання на Алеї Слави та підписує згоду на усі умови цього кладовища й однострою за проєктом, а підприємство зобов’язується слідкувати за твоєю могилою, це б розв’язало питання закинутих могил українських військових. І такі є на нашому кладовищі. Ну і спростило б життя і так вбитим горем людям, які на кладовищі хочуть просто побути поруч зі своїм близьким, а їм доводиться постійно наводити лад навколо», — ділиться Дарина.
Перші надгробки, встановлені за проєктом міської ради / Фото: Дар’я Левченко
Марія згадує, що після загибелі чоловіка їй запропонували вибір: поховати на Алеї Слави чи на цивільному кладовищі.
«Звичайно, я хочу на Алеї Слави, бо в мене чоловік — Герой. Якби я знала, що зустрінуся з такими проблемами після поховання, я б ніколи не стала тут його ховати. Але так сталося, тому я продовжую боротися за гідне вшанування пам’яті мого Діми».
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
