У 2026 році на Харківщині чотири рази розширювали межі зони евакуації. 15 квітня до обов’язкової та примусової евакуації включили 23 населені пункти Куп’янського району. У червні зону поширили ще на сім населених пунктів Богодухівського району, а в липні її розширювали двічі: 3 липня — на 60 населених пунктів у громадах Куп’янського, Богодухівського та Харківського районів, 30 липня — на дев’ять сіл Чугуївського району.
Евакуйовані родини прибувають до Харкова самостійно або їх привозять волонтери. Тут їх зустрічає транзитний центр — тимчасове місце, де можна отримати допомогу, перепочити та визначитися з подальшими діями.
Журналістка поспілкувалася з евакуйованими та з координатором транзитного центру Сергієм Мусієнком.
Координатор Сергій Мусієнко розповідає, що за два роки роботи центром скористалися понад 40 тисяч людей. Центр працює у тісній взаємодії з Харківською військовою адміністрацією, Департаментом соціального захисту й іншими партнерами, аби допомога надходила оперативно і без дублювань. У липні до евакуаційних операцій були залучені 29 організацій.
За словами Сергія, зараз люди евакуйовуються з усієї області через загострення обстрілів. Лише за минулий тиждень у центрі зареєстрували 1197 осіб, із них 720 — мешканці Шевченківської громади Куп’янського району. Також значна кількість людей виїжджає з Дергачівської, Вовчанської, Золочівської та Богодухівської громад Харківщини, а також зі Слов’янської громади Донецької області.
Сергій Мусієнко / Фото: Мія Клюшникова
Сергій зауважує, що нині більшість людей виїжджає самостійно: вони вже знають, куди прямують, або заздалегідь бронюють житло. Ті, кого доправляють централізовано волонтери, — значно менше; серед них переважно люди старшого віку або з інвалідністю, яким важко дістатися Харкова без сторонньої допомоги.
У транзитному центрі евакуйовані отримують продуктові та гігієнічні набори, грошову допомогу, содію з відновлення документів; за потреби — ліки, окуляри, милиці, тростини або інвалідні візки. Спеціалісти допомагають знайти житло, зокрема безоплатне через платформу «Поруч», або тимчасове розміщення в пансіонаті, а також організовують подальший доїзд до пункту призначення.
При необхідності люди можуть залишатися в центрі тимчасово. Тут є кімнати для ночівлі, душові та туалети. Евакуйованим замовляють готові страви, а в коридорі облаштований невеликий кухонний куточок із холодильником, мікрохвильовою піччю й електричним чайником.
На поверхах чергують соціальні працівники, які допомагають маломобільним людям з харчуванням, купанням та іншими повсякденними потребами.
Ліжко у кімнаті для проживання евакуйованих / Фото: Мія Клюшникова
Координатор оцінює як позитивну тенденцію те, що дедалі більше людей вирішують евакуюватися завчасно. Раніше багато хто відкладав переїзд, бо не знав, куди можна буде переселитися, й не хотів їхати в «невідомість». Через це на початку минулого року часто траплялося так, що людей везли до центру після лікування в лікарні — спочатку їх доправляли туди через поранення.
Після перебування в транзитному центрі люди можуть і далі отримувати підтримку в гуманітарних хабах та інших населених пунктах по всій Україні.
На майданчику біля центру зараз небагато людей. Постійно під’їжджають мікроавтобуси, які привозять і відвозять евакуйованих далі.
Поруч із кількома сумками стоять Тетяна Петрівна та її чоловік Іван Кирилович. Вони приїхали вдень із села Федорівка в Шевченківській громаді.
Тетяна Петрівна розповідає, що чекали на евакуацію зранку о 9:00, але виїхали лише вдень: волонтерський автомобіль, який мав їх вивозити, потрапив під обстріл — автівку прострелили. На щастя, обійшлося без жертв, і подружжя дісталося до Харкова, де отримало необхідну допомогу у центрі.
Зараз вони чекають на транспорт, щоб тимчасово поселитися в гуртожитку в Харкові — там вони житимуть до приїзду доньки, яка має забрати їх до Польщі.
Іван Кирилович та Тетяна Петрівна / Фото: Мія Клюшникова
До повномасштабного вторгнення Тетяна Петрівна працювала бригадиркою, а її чоловік — трактористом. У селі вони залишили розбитий будинок і майно, яке накопичували протягом 40 років спільного життя.
«Я бур’яни рвала, а він у телефоні сидів. Він нагнеться і я нагнуся — гух! Від нас 50 метрів дві ракети одразу, — каже тремтячим голосом Тетяна Петрівна. — Він два інсульти у 25-му [переніс — ред.], переживає, труситься, боїться. Я хоч не трушуся, бо недочуваю, мені не страшно. А він чує, не спить, боїться лягати».
У селі залишилася 73-річна сестра Івана Кириловича, яка відмовилася від евакуації і заявила, що залишиться там до останнього.
Катерина / Фото: Мія Клюшникова
Поруч на лаві сидить Катерина. Вона разом із 14-річним сином і матір’ю евакуювалася з одного із сіл Шевченківської громади. До війни працювала продавчинею.
Жінка розповідає, що спочатку не хотіла виїжджати навіть після деокупації, бо «дім є дім». Проте вирішила поїхати з огляду на безпеку сина: останнім часом стало надто голосно, і хлопець сильно налякався.
«У мене дитина дуже сильно перепугалася із-за цієї війни, отримала хронічні захворювання», — каже Катерина.
Родина приїхала напередодні ввечері. У центрі їм допомогли знайти житло, але наразі вони тимчасово залишаються в центрі, чекаючи на поселення незабаром.
Катерина планує поки що жити в Харкові, але має намір шукати житло в іншому регіоні, оскільки не вважає це місто безпечним.
Прострелена автівка, якою евакуйовують людей / Фото: Мія Клюшникова
На майданчику Сергій Тертичний з радістю обіймає подружжя — це його сусіди, які також виїхали з селища Шевченкове.
Сергій усе життя прожив у цьому селищі, раніше працював старшим оператором на заправці. Він разом із дружиною евакуювався до Харкова після того, як їхній будинок знищили російські обстріли.
«Думаю, може, це якось втихне, а воно чим далі, тим гірше й гірше. Я міг би ще може й залишитися, але через те, що дім розбомбили, без даху, без вікон… Таке діло», — ділиться чоловік.
У центрі вони перебувають уже другий тиждень і чекають на суботній потяг до Польщі, щоб дістатися до родичів. На думку Сергія, у Харкові вже «ловити нічого».
«Найцінніше, що є в нас — це життя. Треба цінувати своє життя та життя наших волонтерів, які їздять до небезпечних зон, — закликає координатор центру Сергій. — Евакуйовуйтеся завчасно, не сидіть до останнього».
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
