Майже рік тому в Харкові суддя на пішохідному переході спричинив наїзд на двох підлітків — Кароліну й Олю: як змінилося їхнє життя і на якому етапі судовий процес

Кароліна мріяла вступити на юридичний факультет і побачити Париж. До аварії вона відмінно вчилася, перемагала в конкурсах і, за словами матері, завжди знала, чого прагне. Нині 14-річна дівчина заново вчиться сидіти, рухатися й самостійно ковтати їжу.

18 грудня 2025 року у Харкові на пішохідному переході автомобіль збив Кароліну та її 13-річну подругу Олю. За кермом була суддя Валківського районного суду Алла Токмакова. Оля досі проходить складну реабілітацію після важких травм, а Кароліна тривалий час була в комі й зараз потребує постійного відновлення.

Поки триває судовий розгляд, родини намагаються забезпечити дівчатам необхідне лікування й домогтися належного відшкодування витрат.

Журналістка побувала на допитах матерів Кароліни та Олі в суді, а також окремо поспілкувалася з Олександрою Прокопчук — мамою Кароліни. Вони розповіли, як аварія змінила життя їхніх дітей і сімей. Також кореспондентка поговорила з адвокатом родини Кароліни Євгеном Мельниченком.

До 18 грудня Кароліна була активною та цілеспрямованою. За словами матері, Олександри Прокопчук, донька відзначалася хорошими оцінками, неодноразово здобувала перемоги в конкурсах і мала чимало нагород.

«Це світла дівчина, вона цілеспрямована, вона завжди знала, чого хоче, це лідер за своєю натурою», — каже Олександра.

Кароліна думала й про майбутню професію: спочатку мріяла служити в поліції, згодом захопилася ідеєю юридичної освіти. Окрім цього, у дівчини була особиста мрія — відвідати Париж.

Мати розповідає, що між ними із донькою завжди панували довіра й відкритість: Кароліна казала, куди йде, з ким проводить час і не приховувала від рідних своїх переживань.

За словами Олександри, у Кароліни був особливий зв’язок із молодшим братом Тимофієм. Між дітьми чотири роки різниці, але вони виросли дуже близькими — іноді знайомі плутали їх або навіть вважали близнюками.

Після аварії життя хлопчика теж змінилося. На момент ДТП йому було десять років. Олександра каже, що він змушений був подорослішати раніше, ніж мав би.

«А я там колись їй не сказав, що я її люблю», — пригадує слова сина Олександра. Тепер він підходить до ліжка сестри й каже: «Сістер, я тебе люблю, щоб ти знала».

Мати додає, що син боїться залишатися сам через повітряні тривоги, тому вона бере його із собою, коли їздить до доньки, і через це йому доводиться пропускати заняття.

«Я не пережила. Ми продовжуємо це переживати разом із чоловіком», — говорить Олександра.

Перші тижні батьки проводили в реанімації: приходили близько десятої ранку й залишалися до п’ятої вечора, привозили доньці їжу та по черзі чергували біля ліжка. Тимофій же залишався вдома; допомагали сусіди та знайомі, готували їжу й приносили необхідне.

Кароліні зробили кілька операцій. Після початкового місяця в реанімації її перевели до іншої лікарні, де провели ще низку хірургічних втручань. У дівчини була гематома на нозі, а згодом виникли й інші ускладнення.

Деякий час Кароліна перебувала на апараті штучної вентиляції легень. За словами матері, остаточно її відключили від апарату приблизно в середині лютого.

Коли її перевели до дитячої обласної лікарні, дівчина вже починала відкривати очі, але не реагувала на близьких. Тіло залишалося напруженим: руки й ноги майже не згиналися.

Лікарі, каже Олександра, попереджали, що Кароліна може не заговорити, не ходити й не впізнавати рідних. Родина не прийняла такого прогнозу й почала шукати реабілітаційні заклади, де могли б працювати з її випадком.

Олександра розповідає, що телефонували до різних центрів. Один відмовився братися через складність стану, інший оцінював послуги приблизно в сім тисяч доларів на місяць.

Зрештою вони знайшли центр у Кам’янському на Дніпропетровщині. Тільки перевезення Кароліни туди коштувало близько 20 тисяч гривень. Частину коштів на лікування збирали небайдужі люди.

У центрі Кароліна почала демонструвати невеликі, але важливі покращення: реабілітологи працювали над тим, щоб вона могла сидіти. Згодом зняли зонд, яким вона харчувалася, — тепер дівчина може ковтати сама.

«Є невеличкий, ось такий мізерний, але є ось така позитивна динаміка», — каже Олександра.

Водночас Кароліна й досі потребує постійного догляду: вона не може самостійно сидіти чи пересуватися, а м’язовий тонус тіла залишається підвищеним.

Родина прагне повернути дівчину додому, але для цього потрібно облаштувати спеціальне місце — придбати медичне ліжко та інвалідне крісло.

Олександра тримається заради дітей і чоловіка; родина підтримує одне одного, хоча переживання не зникають. Жінка також остерігається розповідати старшим родичам усі деталі стану доньки, щоб не травмувати їх.

«У нас є мета, у нас є, заради чого жити, заради кого боротися», — говорить вона.

За словами Олександри, родина вже витратила близько шести тисяч доларів на лікування й відновлення, але витрати продовжують зростати.

У реабілітаційному центрі щомісячна вартість залежить від кількості спеціалістів і процедур. Минулого місяця, каже Олександра, за лікування заплатив брат її чоловіка — 80 тисяч гривень. Наступний місяць обійдеться приблизно в 113 тисяч гривень.

Олександра додає, що на початку Алла Токмакова також допомагала з деякими витратами: передавала гроші на ліки та на переїзд до іншої лікарні, а також обіцяла оплатити реабілітацію.

«Вона казала: “Я вам оплачу навіть найдорожчу, ту, що коштує у Львові близько 7 тисяч доларів, я вам все оплачу”», — згадує Олександра.

Однак коли родина знайшла потрібний центр і звернулася до Токмакової, та, за словами матері, відповіла, що грошей немає і порадила звертатися до благодійних фондів.

Олександра стверджує, що згодом з’ясувала — Токмакова її заблокувала. На той час родині доводилося купувати дорогі препарати для доньки: одна банка ліків коштувала близько 900 гривень і вистачала лише на три дні.

На одному з судових засідань обговорювали питання відшкодування від Алли Токмакової, але вона заявила, що має кредитні зобов’язання і не може вільно розпоряджатися майном через арешт.

Адвокат родини Кароліни Євген Мельниченко вважає, що питання компенсації має залишатися пріоритетним у справі. За його словами, навіть суворе покарання не поверне кошти, які родина витрачає на лікування дитини.

«Ніякий вирок, який би він не був жорсткий, по покаранню, по позбавленню волі, ніяк не допоможе потерпілим у тому, що вони несуть затрати. Дитину треба реабілітувати», — пояснює адвокат.

Мельниченко вважає, що Токмакова обирала, кому допомагати, орієнтуючись насамперед на розмір витрат: невеликі суми вона частково покривала, тоді як потреби родини Кароліни набагато більші.

«Це не говорить, що вона намагається щиро якось відшкодувати шкоду, а просто знайти для себе пом’якшуючі обставини», — говорить Мельниченко.

Водночас адвокат зазначає, що родина пропонувала різні варіанти домовленостей, зокрема виплати частинами, аби Токмакова могла компенсувати збитки без одноразової великої суми.

«Ми їй всіляко доносимо, що вона повинна якось підтвердити те, що вона суддя, по-перше. Вона має підвищені вимоги до її моральних якостей», — каже Мельниченко.

За його словами, обвинувачена не відсторонена від посади і досі продовжує працювати. Токмакова поки не озвучувала свою позицію в суді.

Мельниченко підкреслює: його завдання — не лише домогтися рішення суду, а й спонукати обвинувачення до відшкодування, щоб родина могла продовжувати лікування Кароліни. Якщо мирної домовленості не вдасться досягти, захист наполягатиме на максимальному відшкодуванні й покаранні в межах закону.

Інша постраждала в ДТП — Оля.

Під час судового засідання її мати Ганна Максюта розповіла, що після аварії донька тривалий час перебувала в комі, а потім почала важку відновлювальну терапію.

На момент ДТП Олі було 13 років. Мати пригадала першу зустріч з донькою в Харківській міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги імені проф. О.І. Мещанінова.

«Донька незадовго до цього зробила яскравий манікюр. Коли я прибігла до лікарні, то впізнала її за рожевими нігтями. Її рука звисала з ліжка», — пригадує Ганна.

За словами матері, травми вплинули на рухливість, зір і повсякденне життя Олі. Вона не може так само виходити на вулицю, їй важко пересуватися, а через порушення зору потребує спеціальних окулярів і подальшого лікування.

«Місяць, поки вона була в комі, — це катастрофа. Я покинула дитину, якій було чотири місяці, на матір, яку ледве вивезла з Сумської області. Чоловік не закінчив лікування в Хмельницькій області після поранення і приїхав сюди. Рідний батько Олі також усе покинув і приїхав сюди. Ми всі сиділи й місяць чекали, оскільки лікарі казали, що невідомо, що буде. У нас був той рідкісний випадок, коли мозок у комі відключений, а тіло рухається. У неї права сторона не рухалася, а ліва “гуляла”. Вона намагалась щось постійно зняти, подьоргати», — розповіла Ганна.

Після аварії Олі провели операцію на очах. За словами матері, лікарям вдалося частково виправити положення зіниці, але проблеми із зором залишилися. Родина очікує на подальші обстеження й рішення про можливе повторне хірургічне втручання.

Ганна говорить, що донька важко сприймає зміни в зовнішності й фізичних можливостях: Оля плаче, дратується і іноді знімає й кидає окуляри.

«У мене 13 років була здорова дитина. Зараз вона навіть сама собі не подобається», — зізналася жінка під час допиту.

За словами Ганни, родина продовжує проходити обстеження, стежити за станом доньки й очікувати на подальші рішення медиків. Окреме питання — відновлення рухливості правої руки й ноги.

Мати розповіла суду, що її чоловік — військовий, і в сім’ї є інші проблеми, які потребують постійної уваги. Через лікування доньки жінці доводиться їздити між містами, організовувати обстеження та піклуватися про інших членів родини.

«Живемо на два міста. У мене мама хворіє. У мого батька знайшли онкологію 4-ї стадії. Дочка у мене після ДТП. Син маленький і чоловік військовий, якого на сьогоднішній день вже півтора місяця немає на зв’язку. Я живу у зйомній квартирі. Життя моє з 18-го грудня, чесно, як в аду», — розповіла Ганна.

Окрім Олі, у Анни є ще маленький син, якому на момент ДТП було чотири місяці. Мати досі відчуває провину через те, що пропустила перші кроки хлопчика і перше слово «Тато».

Під час судового засідання Ганна також розповіла про те, яку допомогу отримувала від Алли Токмакової. За її словами, обвинувачена цікавилася станом доньки й періодично передавала кошти на певні витрати, зокрема на обстеження. Водночас початкове спілкування, за словами Ганни, не було регулярним.

Для обох сімей питання підтримки й відшкодування пов’язані насамперед із тим, щоб продовжити лікування дітей. Кароліна потребує довготривалого догляду й реабілітації, а Оля — подальшого лікування й відновлення рухливості та зору.

Дівчата досі не бачили одна одну після аварії. За словами Ганни Максюти, Оля дуже прагне зустрітися з Кароліною, проте матері вирішили тимчасово відкласти цю зустріч, щоб не завдати психологічної шкоди обом підліткам.

Судовий процес триває. Попереду — подальше з’ясування обставин справи та допит п’яти свідків ДТП.