27 жовтня в Україні відзначають День української писемності та мови. У цей день люди по всій країні згуртовуються навколо рідного слова та беруть участь у Радіодиктанті національної єдності. До акції долучаються представники різних поколінь і професій — від школярів до людей старшого віку.
Цього року написання диктанту також відбулося за участі відвідувачів територіального центру Немишлянського району Харкова. Для них це була не лише можливість перевірити знання українського правопису, а й шанс відчути себе частиною великої спільноти, об’єднаної рідною мовою.
Всеукраїнська акція проводиться вже 27-й рік поспіль. Для багатьох це усталена традиція, для інших — перший досвід написання диктанту. Серед тих, хто цьогоріч уперше приєднався до ініціативи, — Світлана Нікуленко.
Для пані Світлани ця подія стала ніби поверненням у шкільні роки. Вона — переселенка з Куп’янська — зізнається, що текст не лише зацікавив її, а й викликав щемні емоції.
СВІТЛАНА НІКОЛЕНКО ВІДВІДУВАЧКА ТЕРЦЕНТРУ НЕМИШЛЯНСЬКОГО РАЙОНУ, ВПО З КУП’ЯНСЬКА
Коли я взялася за диктант, відчула себе так, немов повернулася в шкільні роки, коли писала подібні вправи на уроці. Я також пишу вірші, тож текст мене зачепив — він був незвичним і цікавим.
Зараз нелегкий час. Така подія не лише об’єднує, а ще й підтримує наших захисників і співвітчизників. Для мене ж це була можливість перевірити свої знання з правопису і відчути себе впевненішою. Українська мова — моє коріння, моя сила, мужність і майбутнє.
Перевірити свої знання й одночасно відчути єдність із українцями по всьому світу важливо навіть тим, хто професійно працює з мовою. Серед учасниць диктанту була й філологиня Євгенія Бахарєва. Вона вже не вперше долучається до акції і зізнається: навіть ґрунтовні знання не позбавляють хвилювання.
ЄВГЕНІЯ БАХАРЄВА ВІДВІДУВАЧКА ТЕРЦЕНТРУ НЕМИШЛЯНСЬКОГО РАЙОНУ
Минулого року у мене була лише одна помилка — у назві, там, де були лапки, я не звернула на це уваги й не перевірила. Сьогодні ж, пишучи, думала: «Я ж філологиня, усе знаю». Проте коли пишеш разом із усіма — відчуваєш піднесення, бо це спільний досвід з усією Україною та українцями за кордоном. І хвилювання все одно є.
Українська мова потребує практики: якщо не говорити нею й не спілкуватися, вона слабне. А коли люди розмовляють українською й намагаються це робити, мова живе і розквітає.
Дбати про українське слово відвідувачі територіального центру Немишлянського району можуть не лише під час всеукраїнського диктанту. Тут працює багато гуртків, зокрема розмовний клуб «Говоримо українською».
Вже другий рік заняття проводить Надія Полянська — провідна бібліотекарка відділу «Україніка» імені Тараса Шевченка Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. Тож Радіодиктант став для членів клубу ще однією нагодою перевірити свої вміння й разом насолодитися багатством українського слова.
НАДІЯ ПОЛЯНСЬКА ПРОВІДНА БІБЛІОТЕКАРКА ВІДДІЛУ «УКРАЇНІКА» ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА ХДНБ ІМЕНІ В. Г. КОРОЛЕНКА
Навчаючи інших, я постійно вчуся сама, тому мені дуже приємно, що мене запросили писати диктант разом із учасниками клубу.
Ми збираємося щотижня, щосереди. Відновлюємо давно забуті слова, знайомимося з неологізмами. Шукаємо українські відповідники фразеологізмам та приказкам, які часто вживають російською, бо в українській є чудові, дотепні й милозвучні варіанти. Також розглядаємо, як українською звучать різні поняття, наводимо приклади з літератури.
Це відчуття єдності та нагода ще раз переконатися в тому, наскільки важлива мова, почути українське слово і відчути його красу. Хочеться, щоб українська мова лунала повсюдно по всій нашій країні.
Створено за матеріалами: infocity.kharkiv.ua
