За час повномасштабного вторгнення в Харкові так і не з’явилися цілісні простори пам’яті, присвячені тим, хто загинув або вважається зниклим безвісти. Родичі загиблих військових і ті, хто шукає рідних, наполягають на створенні й впорядкуванні таких місць.
Нині в місті активно дискутують про три ключові ідеї: Алею Героїв у формі стендів із портретами, уніфікацію надгробків на Алеї Слави та створення Алеї Надії — символічного простору для тих, хто зник безвісти.
Втім, поки що реалізуються лише поодинокі ініціативи, а загального бачення немає. Родини зіштовхуються з відсутністю чітких рішень, різними думками в громаді та непорозуміннями з міською владою.
Журналістка провела розмову з активістками Дариною Васильчук, Мариною Поляковою та Світланою Білоус — саме вони працюють над різними концепціями Алей та їхнім облаштуванням.
Дарина Васильчук, координаторка ГО «Вшануй» у Харкові, втратила на війні батька. Вона розповідає, що під час знайомств з родинами загиблих найчастіше чує одне питання: чому у Харкові досі немає повноцінної Алеї Героїв?
У місті є кілька місць для вшанування, але вони лишаються маловідомими або малопопулярними серед людей. Дарина зазначає, що, приміром, про Майдан Захисників України знає небагато мешканців. За її словами, хоча концепція там непогана, заходи проводять рідко — переважно чиновники з’являються лише в пам’ятні дні, щоб покласти квіти.
У центральній частині під флагштоком розташований мультимедійний меморіал, на якому транслюють фотографії загиблих. Проте поруч із ним — інтенсивна транспортна розв’язка, тому ні пішохідного потоку, ні зручного під’їзду для відвідувачів немає.
Мультимедійний меморіал / Фото: Ґвара Медіа, Катя Дев’ятко
Дарина розповідає, що на екрані показують лише фото тих, хто загинув з 24 лютого до середини 2022 року. Оновлювати дані важко, бо не зрозуміло, хто відповідає за цей процес: у міськраді перенаправляють до «Харківзеленбуду», а у підприємстві — до військових.
«Була історія, коли дружина загиблого приїхала до Харкова, стояла 40 хвилин біля екрану, щоб побачити фотокартку, але не знайшла її і пішла. Це дуже боляче та сумно», — ділиться Дарина.
Сквер під флагштоком / Фото: Ґвара Медіа, Катя Дев’ятко
В Україні досі немає державно затвердженої постанови щодо облаштування Алей Героїв. Через це на практиці такими локаціями часто роблять стенди з портретами в центральних частинах міст — приклади є в Одесі, Івано‑Франківську, Запоріжжі.
За словами Дарини, на одній із зустрічей представники КП «Ритуал» Харківської міської ради та Марина Полякова, голова ГО «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України», пояснили відсутність Алеї Героїв браком відповідного простору, бо загиблих дуже багато. Дарина вважає таке пояснення популістичним.
Родини самі пропонували різні ділянки для розміщення Алеї Героїв, але через брак інформації про власність і статуси цих місць ініціативи залишилися нереалізованими. Люди втомлюються й перестають наполягати на рішенні.
Як альтернативу влада пропонувала родинам відвідувати кладовища, Майдан Захисників України або Алею Героїв у сусідніх Кулиничах, де стенди містять портрети лише місцевих мешканців.
Дарина вказує, що від міської ради бракує ініціативності та розуміння родин — зразком цього вона називає торішній реквієм, який не відповідав очікуванням.
Флагшток / Фото: Ґвара Медіа, Катя Дев’ятко
Колись у владних колах обговорювали ідею створити Алею Героїв саме під флагштоком. Спочатку Дарині ця пропозиція імпонувала, але вона змінила думку після консультації з урбаністом Павлом Храмовим. Він зауважив, що нині пам’ять у Харкові концентрується в одному місці, тоді як вона має бути інтегрована у повсякденний простір.
«Виходить так, що є сквер, де й електронний меморіал майже не оновлюють, і таблички про проєкт “Поміж нас”, і прапор — і туди ще пропонують “впихнути” Алею Героїв», — пояснює активістка.
Дарина каже, що коли просила дозвіл розташувати таблички «Поміж нас» на лавах у саду Шевченка чи в сквері біля Дзеркального струменя, їй відмовили без пояснень. Натомість запропонували Алею Слави в парку Машинобудівників, що здивувало, бо локація мала інший історичний сенс — там стояла червона зірка з датою 1941–1945. Після повторного звернення їй запропонували розміщення під флагштоком.
«На жаль, вшанування не є пріоритетом. Коли я кажу це представникам міськради, вони навіть просять мене стримати слова, бо нібито це їх зачіпає», — констатує Дарина.
Табличка з написом «Тут міг сидіти той, хто віддав своє життя за незалежність України», встановлена в рамках проєкту «Поміж нас» / Фото: Ґвара Медіа, Катя Дев’ятко
Дарина додає, що є ідея робити меморіали на рівні районів — у локальних скверах або парках. Це наблизило б місця пам’яті до родин і скоротило час на дорогу до кладовищ, роблячи їх частиною повсякденного ландшафту. Однак дехто побоюється, що поруч із зонами відпочинку такі меморіали втратять належний контекст.
Вона також погоджується, що фотографії на стендах — тимчасове рішення: з часом вони псуватимуться від сонця, тому треба шукати більш довговічні формати.
«З одного боку, треба все продумати, а з іншого — мене, як членкиню родини загиблого, ображає, що відсутність консенсусу стає виправданням, аби відкласти питання в довгу шухляду», — наголошує Дарина.
Мультимедійний меморіал / Фото: Ґвара Медіа, Катя Дев’ятко
Марина Полякова вважає, що Алея Героїв у Харкові має бути не в класичному вигляді, а сучасною — наприклад, інтерактивними екранами або у форматі музейного комплексу. Вона піднімала питання модернізації підходів до меморіалізації та їхньої довговічності під час розмови з Ігорем Тереховим.
«Він сказав, що на даному етапі виділяють місце. У нас має з’явитися меморіал у районі Лісопарку, але не там, де старий меморіал. І це має бути багатогектарний майданчик», — розповідає Марина, додаючи, що поки немає конкретного проєкту.
Ще у 2016 році Марина ініціювала створення Алеї Слави на кладовищі №18. Тоді сім’ї загиблих обрали з 15 варіантів надгробків пам’ятники з чорного граніту. У 2017‑му мер затвердив цей типовий проєкт, і відтоді міськрада встановлює близько ста таких меморіальних пам’ятників щороку.
У Харкові є положення щодо Меморіального комплексу військових поховань «Алея Слави», але, за словами Марини, воно носить рекомендаційний характер.
Оскільки кількість загиблих значно перевищує сто на рік, родини іноді встановлюють пам’ятники на власний розсуд — різної форми, розмірів, кольорів, а інколи з написами російською мовою.
Алея Слави у Харкові розташована на 18-му кладовищі / Фото: Харківська обласна військова адміністрація
З початком повномасштабної війни постало питання переосмислити підхід до військових поховань. Дехто з родин, зокрема Дарина, наголошує, що через чорні надгробки українські місця пам’яті не вирізняються від російських поховань.
Як альтернативу вони пропонують звернутися до старих українських традицій — використовувати білі хрести з вапняку чи інших світлих матеріалів. Раніше світлий колір символізував воскресіння, пам’ять і надію.
Марина ж із цим не погоджується: вона вважає, що білі хрести раніше встановлювали ті, хто не мав коштів на мармуровий надгробок, а в Харкові вже сформувалася сучасна традиція чорних пам’ятників, яку не варто ламати.
Детальнішу дискусію щодо позицій активісток стосовно облаштування Алеї Слави можна знайти в окремому матеріалі.
«Пантеон Героїв». У Тернополі встановили перші пам’ятники загиблим військовим / Фото: Суспільне Тернопіль
Марина також розповіла, що майже завершили проєкт колумбарію на кладовищі №18 — це ніші для зберігання урн із прахом військовослужбовців. Ініціатива виходила від міста.
За задумом архітекторів, колумбарій матиме форму козацького хреста з мечем у центрі. Він розрахований на 1000 урн, розділених за релігійними конфесіями. Крім того, там буде молитовний дім і кенотафи — пам’ятники тим, чиї тіла знайти неможливо.
Марина зазначає, що цей проєкт минулого року презентували родинам полеглих, ветеранським організаціям і активістам; запропонували ще два варіанти, але майже одноголосно обрали саме цей.
«Я поховала багатьох друзів і подруг. Для мене це надзвичайно болюча тема. Шана тим, хто віддав життя, для мене — це служіння», — ділиться Марина.
У грудні 2024 у Харкові відкрили меморіал пам’яті захисникам України / Фото: Ґвара Медіа, Іван Самойлов
За ініціативи Марини також встановлювали прапорці на клумбі біля обласної адміністрації. Вона розуміє, що під час майбутнього ремонту будівлі їх доведеться прибрати, тому звернулася до мера з проханням знайти місце для прапорців у центрі міста. За її словами, міськрада вже виділила майданчик довжиною близько 300 метрів у центрі, але точного місця Марина поки не розголошує.
ГО «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України» у партнерстві з ГО «Український фонд пам’яті» та СКП «Харківзеленбуд» збирали дані через Google‑форму для оновлення інформації на мультимедійному меморіалі. Наразі збір інформації завершено і форма закрита.
Світлана Білоус, координаторка родин зниклих безвісти, полонених і загиблих військовослужбовців, чекає на повернення свого чоловіка — бійця 4-ї окремої важкої механізованої бригади, який зник безвісти на Бахмутському напрямку в квітні 2023 року.
За її даними, понад 90 тисяч людей вважаються зниклими безвісти за особливих обставин, і Харківщина — один з регіонів із найбільшою кількістю таких випадків. Серед них є як військові, так і цивільні.
Спільнота родин зниклих безвісти та військовополонених зустрічає Вячеслава Кутʼїна на вокзалі у Харкові / Фото: Ґвара Медіа, Ліза Бикова
Ідея Алеї Надії, каже Світлана, виникла колективно: родини, які чекають на близьких, хочуть, щоб це місце стало символом пам’яти міста про людей у невизначеному статусі.
Наразі розглядають різні варіанти втілення, зокрема простір без фотографій. Світлана пояснює, що в деяких випадках знімки можуть зашкодити полоненим або стати інструментом пропаганди для ворога.
«Деякі родини вважають, що фото асоціюються з Алеєю Слави загиблих, а ці військові ще мають невизначений статус. Хочеться вірити, що вони живі, поки немає тіла, останків чи підтвердження полону», — каже вона.
Також це важливо для родин, які знають про загибель близької людини, але очікують на повернення останків: вони хочуть мати місце, куди можна прийти й покласти квіти.
У січні родини запропонували міськраді ідею Алеї Надії. Ініціативу підтримали, наразі триває пошук локації та джерел фінансування, після чого визначать її остаточний вигляд.
Світлана сподівається, що Алею Надії облаштують у центрі, щоб вона нагадувала містянам про тих, хто зник безвісти, і допомагала гостям Харкова усвідомити масштаб трагедії.
Журналістка надіслала запит до Харківської міської ради з проханням надати деталі щодо планів щодо Алеї Героїв, Алеї Слави та Алеї Надії в місті.
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
