У Харківській області збитки довкіллю через забруднення земель внаслідок російських «прильотів» оцінюють майже в 555 мільярдів гривень, а в самому місті накопичено близько 160 тисяч тонн будівельних відходів. На тлі таких масштабних руйнувань екологи пропонують перейти до циркулярної відбудови — підходу, за якого уламки не вважають просто сміттям, а розглядають як цінну сировину для нового будівництва.
Однак на шляху до повторного використання матеріалів виникає низка проблем: юридичні прогалини, відсутність процедури сертифікації, високі логістичні витрати та психологічні бар’єри у населення.
«Сад розбитих каменів»: рециклінг на рівні двору
Пошкоджені вибухами бетонні підвіконня, уламки цегляних стін дитсадка та шматки фундаментів багатоповерхівок на Північній Салтівці перетворили на елементи благоустрою. Мешканець будинку на вулиці Наталії Ужвій, Костянтин, разом із дружиною облаштував у своєму дворі невеликий сад, використавши частини матеріалів із завалів.
«Я якось назвав його “Сад розбитих каменів”. Це нагадування про те, що сталося, — розповідає Костянтин. — З одного боку, ці уламки можуть виглядати лякаюче, але якщо їх правильно скласти, поєднати, вони стають цікавими клумбами».
На запитання, чи вважає він ці речі будівельним сміттям, чоловік відповідає категорично ні: «Не вважаю. Рослини та ці матеріали пов’язуватимуть одне одного і покажуть людям, що війна руйнує, але природа допомагає оживати.»
Масштаби руйнувань та доля 12 демонтованих багатоповерхівок
Харківщина — одна з областей з найбільшим обсягом будівельного сміття в Україні, утвореного внаслідок обстрілів. За даними Державної екологічної інспекції, руйнування забруднили майже 772 гектари земель (приблизно 1080 футбольних полів). Збитки довкіллю регіону оцінюються в 554,8 мільярда гривень. Ці відомості передаються правоохоронцям для подальшого стягнення компенсацій із Російської Федерації у міжнародних інстанціях. Найбільше відходів зареєстровано в Харкові — близько 159,5 тисяч тонн.
Усі уламки після обстрілів вивозять на спеціалізований комплекс КП «Муніципальна компанія поводження з відходами». У 2025 році підприємство прийняло від підрядників залишки 12 розібраних багатоповерхівок, переважно з Північної Салтівки. Наразі ці матеріали зберігаються на полігоні й очікують свого майбутнього застосування.
«Поруч із нами зберігається будинок, який торік розібрали й перевезли на наш полігон, — каже майстер дільниці подрібнення відходів КП Олексій Пономаренко. — Якщо отримаємо відповідні погодження, почнемо переробляти бетон — отриманий щебінь можна буде застосовувати у місті: для підсипки доріг, підготовки майданчиків під спортивні об’єкти або паркувальні місця. Але це все після відповідної експертизи».
Підприємство вже виробляло вторинний щебінь із бетону за допомогою японської дробарної техніки, яку отримали у серпні 2024 року. Робота ведеться з поточними відходами, що з’являються під час реконструкцій. Сортування здійснюється механічно.
«Ці дробарки перетворюють бетон на щебінь. Арматура, що трапляється в бетоні, йде на переробку та переплавку. Але питання в тому, чи придатний цей щебінь для нового будівництва — це залежить від його щільності. Якщо матеріал має достатню міцність, можна використовувати, але потрібні дослідження, щоб упевнитися у поведінці при навантаженнях», — пояснює Пономаренко.
Для панельних будинків подрібнення часто залишається єдиним безпечним варіантом: навіть цілі залізобетонні плити без експертизи використовувати ризиковано через приховані мікротріщини, спричинені ударною хвилею.
Фото: КП “Муніципальна компанія поводження з відходами”
Юридична «сіра зона» та економіка демонтажу
Громадські екоактивісти також підтримують ідею циркулярної відбудови, коли матеріали отримують друге життя. Але ключова перепона — відсутність відповідного законодавчого регулювання.
«Відходи руйнування — це потенційний ресурс для виготовлення нових будівельних матеріалів, — каже голова ГО „Нуль відходів Харків“ Ганна Прокаєва. — Проблема в тому, що для комунальних чи державних об’єктів дозволено використовувати лише сертифіковані матеріали. Нині не існує процедури сертифікації матеріалів після руйнувань — механізму, який дозволяв би офіційно повторно застосовувати їх при відновленні. Тому наразі це скоріше сіра зона».
Екоактивісти мають практичний досвід демонтажу за циркулярними принципами. У 2023 році в селищі Руська Лозова реалізували пілотний проєкт розбору будівлі сільради з максимальною переробкою та повторним використанням матеріалів.
«Ми прагнули зберегти якомога більше залишків. І це вдалося, — ділиться екологиня. — Металевий дах, який уже не підходив для повторного застосування, пішов на переробку. Дерев’яні балки віддали малозабезпеченим сім’ям для опалення. Цеглу відсортували: цілої було мало, здебільшого — половинки й третинки. Місцеві сказали, що ці фракції вони із задоволенням використають для відбудови. Навіть дрібну фракцію підібрали — для підсипки доріг і кратерів після влучань. В результаті нічого не повезли на полігон».
Втім, для підрядників такий підхід наразі економічно невигідний. За словами Прокаєвої, ручне очищення й сортування однієї цеглини оцінюють у 15–20 гривень тільки за роботу, що суттєво підвищує собівартість. До того ж логістика перевезення часто перевищує економічну вигоду від отриманих вторинних матеріалів.
«Були нещодавні експерименти, наприклад у Львові: розбирали об’єкти, але логістично вивезення на переробку не покривало витрат, навіть за підтримки волонтерів», — каже екологиня.
Окремо слід врахувати й психологічний бар’єр.
«Існують забобони: наприклад, що цеглу з будинку, у який влучили, не можна повторно використовувати — мовляв, у хаті залишиться запах попелу, це погана прикмета», — передає слова людей Прокаєва.
До загострення ситуації навесні 2024 року в Руській Лозовій працював пункт, куди одні люди приносили будівельні залишки, а інші безкоштовно їх забирали для відновлення житла. Нині подібний простір залишився лише у Харкові.
Чому завали не сортують на місці «прильотів»
За оцінками ГО «Нуль відходів Харків», сортування матеріалів безпосередньо на місці руйнування могло б зекономити до 40% пального та ресурсів. Це дозволило б відокремлювати метал і деревину одразу й направляти їх за призначенням.
«На місці можна було б визначати, куди відвезти матеріали для повторного використання або на переробку. Це оптимальний варіант. Але він потребує часу та людської праці, а також вирішення питання власності — хто має право забирати залишки. Практика існує, але щоб максимально залучити людей, потрібно організувати це системно», — пояснює Прокаєва.
У КП «Муніципальна компанія поводження з відходами» зазначають: в умовах війни сортування на місці небезпечне, тож до цього питання доцільно повертатися вже в мирний час.
«Коли приїжджаємо на розбір завалів після обстрілів, у нас обмаль часу, — зазначає Олексій Пономаренко. — Ми швидко розбираємо, інша компанія приїжджає, завантажує й перевозить усе на майданчик. Там, у більш безпечних умовах, можна не поспішаючи все відсортувати».
Екологи вважають, що нинішня ситуація повинна змінити підхід до проєктування та будівництва в Україні. Прокаєва закликає віддавати перевагу «смартбудинкам», які легко демонтувати або відновлювати.
«На етапі відбудови варто враховувати, що ми живемо поряд із дуже небезпечним сусідом. Навіть за умов миру може статися щось непередбачуване, тому будівлі повинні бути проєктовані з урахуванням можливості швидкого ремонту чи демонтажу», — підсумовує вона.
Цей матеріал створено в межах спільного проєкту, який реалізується Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Створено за матеріалами: Obectiv.tv
