14-метрова інсталяція зі сталевої арматури може стати першим меморіальним простором у Харкові, де рідні й близькі загиблих у війні захисників та мешканці міста зможуть зібратися, вшанувати пам’ять, поплакати й поговорити.
Сьогодні в місті немає спеціального публічного місця, яке виконувало б таку функцію. Першу концепцію запропонували засновники платформи “Минуле / Майбутнє / Мистецтво”. Автори розраховують, що інсталяцію вдасться встановити протягом року.
Меморіал — образ Харкова 2026 року
Концепцію меморіалу “Місто на лінії” розробили художник Михайло Алексеєнко та архітекторка й художниця Ксенія Білик. Пропонована композиція нагадує своєрідну стіну з арматури — понад два метри заввишки і близько 14 метрів упоперек. Передбачено, що інсталяція буде інтерактивною: на сталевих прутах можна закріплювати портрети загиблих, шеврони, ленти та інші пам’ятні предмети.
Наразі в Харкові нічого подібного немає: згадати загиблих можна переважно на Алеї Слави на 18-му кладовищі. Є також імпровізоване місце з прапорами та світлинами біля пошкодженої будівлі обласної ради, але воно вже не відповідає масштабу втрат і має тимчасовий характер.
Автори проєкту презентували “Місто на лінії” у Харкові. На зустрічі були присутні рідні загиблих, ветерани, активісти та архітектори; учасникам запропонували самостійно обрати потенційну локацію для майбутнього меморіалу.
“Більшість учасників дискусії запропонували Майдан Свободи — це велика площа, тож точну позицію в її межах ще можна обговорити. Лунала ідея розташувати меморіальний простір на місці колишнього пам’ятника Леніну. Наша команда ставиться до такої локації критично: як через динаміку простору, так і з огляду на масштаби проєкту. Були й інші варіанти. Наразі ми працюємо над візуалізацією кількох можливих місць і повернемося з ними для подальшого обговорення, аби зрозуміти: чи вірний напрямок обрано, чи варто шукати інші опції”, — розповіла кураторка проєкту та співзасновниця платформи культури пам’яті “Минуле / Майбутнє / Мистецтво” Катерина Семенюк.
Так виглядатиме конструкція. Фото з презентації проєкту “Місто на лінії”
Автори зробили конструкцію навмисно легкою, не монументальною — це продумане рішення: війна триває, імена всіх загиблих стануть відомими лише після її завершення, але місту вже сьогодні потрібен публічний простір для вшанування героїв.
“Передусім йдеться про місце, куди могли б приходити родини загиблих, побратими, військові та цивільні, щоб віддати шану й задуматися над ціною цієї війни. Як зауважують автори, арматура викликає асоціації з оголеним нервом. Це — меморіал про Харків 2026 року, про харків’ян, котрі стали на захист свого міста, об’єдналися в стіну, що відображена на інсталяції, і не дають ворогу просунутися далі”, — пояснила начальниця Північно-східного відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова, консультантка проєкту.
Стилістично меморіал частково відсилає до харківського конструктивізму; у ньому також проглядаються алюзії на творчість Василя Єрмілова — завдання художників було передати дух міста.
Традиційні підходи вже не відповідають сучасності
Представлений у Харкові проєкт ще не є остаточним. Його доопрацюють після вибору локації, а потім планують презентувати в мерії, оскільки для встановлення потрібен буде дозвіл міської влади.
“Спочатку проєкт потрібно відшліфувати разом із громадою, обрати локацію і вже з конкретними матеріалами звертатися до влади. Розробку підтримала Програма “Партнерство за сильну Україну” (PFRU), і вона також висловила готовність надалі сприяти, якщо громада підтримає реалізацію. Ми опрацьовуємо орієнтовний кошторис і найближчим часом знатимемо приблизну суму; остаточний бюджет стане зрозумілий після погодження конкретної локації”, — додає Катерина Семенюк.
За її словами, найімовірніше фінансування буде комбінованим: частину суми надають іноземні партнери, тоді як облаштування території навколо могло б фінансуватися з міського бюджету.
Автори сподіваються, що питання дозволів і фінансування вдасться вирішити протягом року, адже проєкт відображає саме сучасний образ Харкова під час війни. Це не означає, що інсталяцію обов’язково доведеться демонтувати чи радикально змінювати після завершення бойових дій.
Алея Слави на 18-му кладовищі в Харкові. Фото: Сергій Козлов
“Місто на лінії” суттєво відрізняється від звичних способів вшанування загиблих. Зазвичай в українських містах створюють Алеї пам’яті або Алеї героїв з портретами загиблих членів громади. В Інституті національної пам’яті наголошують, що такий підхід уже вичерпав себе: кількість загиблих настільки велика, що фізичний простір не вміщає всі фотографії в одному місці.
“У місцях на кшталт Берестина простір вже вичерпаний: лишилося місце хіба що для кількох десятків банерів. На презентації проєкту ми обговорювали приклад Ірпеня, де фізичний простір теж не витримує обсягу меморіальних банерів. Тому ця персоналізована банерна меморіалізація вже не справляється зі своєю роллю — фізичний простір себе вичерпав”, — зауважує Марія Тахтаулова.
На її думку, настав час для нового формату вшанування: спершу це може бути тактична меморіалізація — легкі, символічні конструкції. Після завершення війни, коли стануть відомі імена всіх загиблих, настане момент для їхнього увічнення у камені чи металі.
Створено за матеріалами: 2day.kh.ua
