З початку широкомасштабного російського вторгнення понад 220 пам’яток архітектури Харкова зазнали пошкоджень — такі дані наводить Департамент культури і туризму ХОВА.
Від того, як місто реагуватиме на ці ушкодження, залежить доля історичної забудови. Фахівці попереджають: брак кваліфікованих спеціалістів, суперечливі рішення та відсутність діалогу з громадою призводять до втрати навіть тих споруд, які ще можна було б зберегти.
Журналістка поспілкувалася з Віктором Дворніковим та Іваном Пономаренком про те, що вже втрачено й що можливо врятувати в архітектурній спадщині Харкова сьогодні.
За офіційними даними Департаменту культури і туризму ХОВА станом на 16 червня, з 538 пам’яток архітектури міста 220 зазнали пошкоджень від початку повномасштабного вторгнення.
Втім, на думку Віктора Дворнікова — архітектора-реставратора та співзасновника ГО «Платформа урбаністичного розвитку» — реальна кількість постраждалих об’єктів може бути в рази більшою. Головна проблема, каже він, не стільки у відсутності ресурсів, скільки в недостатній компетенції працівників органів охорони культурної спадщини, які проводять обстеження після влучань.
«Працюють люди без фахової освіти, з поверхневим розумінням культурної спадщини. Я вже мовчу про оцінку технічного стану будівель», — зазначає Дворніков, додаючи, що хоча за законом Харків належить до переліку 402 історичних населених місць України, відповідний місцевий орган досі не створено.
Дворніков пояснює: до офіційної статистики входять лише ті об’єкти, куди виїхала комісія Департаменту житлово-комунального господарства та оформила акт. Але така комісія виїжджає лише після звернення балансоутримувача або мешканців. Водночас багато державних об’єктів можуть залишатися поза увагою, бо балансоутримувач не зобов’язаний повідомляти міську раду.
Водночас містяни можуть самостійно ініціювати приїзд комісії — для цього слід зателефонувати або надіслати листа до Департаменту ЖКГ.
При міськраді працює робоча група, куди входять майже всі очільники міських департаментів та головний архітектор Харкова. За словами Дворнікова, засідання відбуваються кілька разів на рік для вирішення організаційних і процедурних питань.
На одному з останніх засідань обговорювали необхідність розробити окремий регламент ухвалення рішень щодо демонтажу споруд цінної історичної забудови та розширити перелік таких об’єктів. Триває також робота з виявлення нових пам’яток.
На місцях влучань працює міська комісія й оперативна група реагування.
Руйнації у Харківському художньому музеї 14 червня 2026 року / Фото: Ґвара Медіа, Поліна Куліш
Два роки тому Дворніков разом із лабораторією hemo ініціював створення робочої групи оперативного реагування на пошкодження об’єктів культурної спадщини.
Нині на волонтерських засадах до цієї групи входять архітектори, реставратори та інженери-конструктори. Вони обстежують будівлі одразу після суттєвих пошкоджень, фіксують їхній стан та дають рекомендації.
Група є тимчасовим консультувальним органом: працює незалежно від статусу об’єкта, щоб зберегти пошкоджені елементи та координувати роботу комунальних служб, аби уникнути додаткових руйнувань через необдумані аварійні заходи.
Щоб працівники комунальних служб усвідомили відповідальність за збереження спадщини та мали чіткий алгоритм дій, Дворніков і його команда провели тренінги. Участь узяли команди Департаменту житлово-комунального господарства, що працюють всередині будівель, і Департаменту шляхового господарства, який працює ззовні.
Тренінг для працівників Департаментів, що усувають наслідки прильотів / Фото з інстаграму Віктора Дворнікова
Міська комісія іноді виїжджає й фіксує збитки лише через кілька тижнів — її акт слугує підставою для розробки проєктно-кошторисної документації на відновлення.
Один із останніх виїздів групи оперативного реагування відбувся 14 червня, коли безпілотник «Шахед» влучив у Харківський художній музей.
«Ми фактично застали будівлю під час пожежі. Там не було обвалів конструкцій — йшлося про локальне влучання й руйнацію частини зовнішньої стіни. Ця цегла досі лежить на місці, бо протиаварійних робіт не проводили. Тому нічого додатково рятувати не потрібно було», — розповідає Дворніков.
Інший приклад — будинок купця Сорокіна на Майдані Героїв Небесної Сотні, 5. Російська авіабомба зруйнувала його 6 березня 2022 року.
У грудні 2024 року міськрада внесла будинок до переліку споруд, які підлягають знесенню: обстріл завдав значних ушкоджень несучих і огороджувальних конструкцій, що могло спричинити обвал. Ступінь пошкодження оцінили в понад 80%.
Споруда не мала офіційного пам’яткоохоронного статусу, хоча була зведена в 1860-х роках і багато разів перебудовувалася, втративши частково автентичний вигляд. За словами Дворнікова, це все ж була цінна історична забудова, яка зберігала цілісність середовища міста.
Фахівець вважає, що це єдина будівля, яку Харків втратив безповоротно.
Будинок купця Сорокіна / Фото: Андрій Парамонов, 2015 рік
Проєкт будинку Сорокіна / Фото з блогу «Откуда родом» Андрія Парамонова
Зруйнований будинок Сорокіна / Фото В’ячеслава Горбоносова з блогу Андрія Парамонова «Откуда родом», 2022 рік
У листопаді 2025 року Дворніков разом зі спільнотою відновлення спадщини «Слобідська» організували містян для порятунку автентичної цегли з місця руйнування, яку могли вивезти на смітник.
Волонтерам вдалося зібрати близько 15 кубометрів цегли і зафіксувати, з яких саме ділянок походить кожен її різновид. Зараз матеріал зберігається на муніципальному майданчику. Експерт наголошує, що питання подальшої долі цієї цегли має вирішувати громада.
«Решта будівель, які постраждали від обстрілів, не є втраченими до тих пір, поки зберігаються бодай фрагменти: фундамент, частина стіни тощо. Матеріальна частина можна відновити, інтерпретувати, музеєфікувати чи законсервувати. Поки щось матеріальне залишається, об’єкт існує як достовірний історичний доказ», — каже Дворніков.
Волонтери збирають цеглу з будинку Сорокіна / Фото з інстаграму «Слобідської»
За словами Дворнікова, у місті на десятках об’єктів вже перекрили дахи або відновили пошкоджені конструкції. Проте повноцінних реставрацій небагато. Серед відновлених — будинок на вулиці Полтавський Шлях, 11, який постраждав 6 липня 2022 року під час ракетного удару й є пам’яткою містобудування та архітектури.
Будівля колишнього готелю «Бельвю» по вулиці Полтавський шлях, 11 / Фото Івана Пономаренка з блогу «Харків, що манить», 2015 рік
За словами фахівця, з 2022 року триває пошук рішень для багатьох об’єктів — інколи технічні або процедурні питання складні, інколи йдеться про різні ступені ушкоджень та питання власності.
«Десь процедура складна, десь — технічні рішення, як от Свободи, 8, де фактично знищено основний фасад. Проблеми різні, але робота ведеться системно, і нас інколи залучають не лише як консультантів, а й для пошуку системних підходів», — пояснює Дворніков.
Експерт зауважує, що держава працює переважно зі знаковими об’єктами, які викликають суспільний резонанс. Однак навіть такі споруди не завжди отримують належну увагу: приклад — Національний літературно-меморіальний музей імені Григорія Сковороди, зруйнований ракетою 6 травня 2022 року і повторно атакований 12 травня 2026 року, досі не законсервований.
Зруйнована Сковородинівка у 2022 році / Фото: Ґвара Медіа
За спостереженням Дворнікова, муніципальні служби діють відносно ефективніше у питаннях збереження об’єктів. Проте місто більше зацікавлене у відновленні функціонування комунального майна, ніж у збереженні історичної цінності споруд. У відповіді на запит журналістки від 16 червня Департамент культури і туризму ХОДА повідомив, що рішення про неможливість відновлення пошкоджених пам’яток не приймались і жодних знесень не заплановано.
«Це дійсно сприяє: будівлі пріоритетно ремонтуються — закривають дахи, вікна. І це відбувається досить швидко», — додає Дворніков.
Водночас фахівець підкреслює, що наразі найефективнішими у питаннях збереження спадщини є громадські ініціативи або приватні власники, які розуміють цінність об’єктів для міста.
Іван Пономаренко, дослідник історії Харкова, фіксує пошкодження архітектурної спадщини міста та регіону у своєму блозі «Харків, що манить» з початку вторгнення.
Він пояснює, що список пам’яток складався у 1970–1980-х роках, і багато споруд досі не мають охоронного статусу не тому, що вони менш цінні, а тому, що їх просто не встигли внести до списків. Іноді також пам’яткоохоронний статус втрачається під час декомунізації, як у випадку з будівлею на провулку Шота Руставелі, 10.
Щоб надати будівлі охоронний статус, необхідна ґрунтовна дослідницька робота. Пономаренко звертає увагу на те, чи є у держави та місцевого самоврядування ресурси для утримання рідкісних спеціалістів на роки.
«У Харкові з цим дуже погано останні 30 років. А, наприклад, у Дніпрі ще до вторгнення було багато робіт з внесення споруд до списків, бо на це виділяли кошти», — каже він.
Будівля колишнього Миколаївського реального училища на Шота Руставелі, 10 / Фото: Іван Пономаренко, 2021 рік
Через обстріли Харків втратив чимало цінних споруд, які не мали охоронного статусу. Пономаренко наводить приклади: будинки на вулиці Мироносицькій, 29 і 32; вулиці Кузнечній, 27; вулиці Георгія Тарасенка, 109; а також будинок на Майдані Героїв Небесної Сотні, 7.
Експерт наголошує: фотографії Харкова часів Другої світової війни показують схожий характер руйнувань, коли залишалися переважно фасади, а перекриття були знищені.
«Тоді багато споруд відновлювали, хоч жодних списків пам’яток не було. Просто вирішили — відновимо. Нині часто такої волі немає», — зазначає Пономаренко.
Наразі важливо проводити консервацію та стабілізацію будівель, щоб вони не руйнувалися далі під впливом опадів і вібрацій від нових влучань.
Зруйнована Лопанська набережна, 1942 рік / Фото: інтернет-аукціон Violity
Післявоєнна відбудова будинків біля Лопанської набережної, 1950-ті роки / Фото: Історична правда
Пономаренко склав перелік будівель, які зазнали значних ушкоджень, але, незважаючи на відсутність офіційного статусу, варті уваги й збереження.
Одна споруда зазнала руйнувань унаслідок влучання безпілотника «Шахед» 3 листопада 2023 року: були пошкоджені другий і третій поверхи. У день події комунальники розібрали аварійну стіну, щоб не допустити її обвалу на дорогу.
«Архітектори казали, що цю стіну можна було стабілізувати і потім врятувати, але оскільки в будівлі немає статусу, комунальні служби просто демонтували її. Проте половина споруди ще збереглася, тому є шанс на відновлення», — зазначає Пономаренко.
Будівля колишнього Заїківського училища по вул. Гольдбергівська, 77 / Фото: Харківська обласна прокуратура
Інша будівля, постраждала від ракети 30 липня 2022 року, зазнала руйнувань перекриттів до фундаменту. Невідомо, чи її відновлюватимуть — наслідки були критичні.
Зруйнована будівля Харківського вищого професійного училища №6 / Фото: Олег Синєгубов
Пономаренко додає, що ця споруда була унікальною через збережені автентичні бетонні конструкції без «цар-балконів». Навесні 2022-го будівля втратила дах та перекриття, консерваційних робіт не проводили, і вона продовжує руйнуватися, хоча фасад у 2019 році відремонтували.
Зруйнований будинок «Вугілля» / Фото: Харківська обласна прокуратура
Експерт наголошує: надання або повернення охоронного статусу багато в чому залежить від суспільного резонансу й зацікавленості громади.
Як приклад успішного збереження споруди Пономаренко наводить будинок Лазаря Розенфельда на вулиці Чорноглазівській, 8. Його хотіли позбавити охоронного статусу й знести через ризик обвалу, але після дискусій у 2019–2025 роках споруду повністю реконструювала компанія Alter Development з відновленням автентичних елементів. Серед проєктів компанії — культурно-громадський центр DRUK і майбутній готельний комплекс «Будинок Доктора Мангубі».
Будинок Лазаря Розенфельда до реконструкції / Фото: Іван Пономаренко, 2018 рік
Пономаренко вважає це прикладом для Харкова: будівлю відновили ретельно, з увагою до автентики.
Будинок Лазаря Розенфельда після реконструкції / Фото: Павло Бебешко, 2025 рік
Частина стіни в будинку Лазаря Розенфельда, де було використано історичну цеглу / Фото: Іван Пономаренко, 2022 рік
Нещодавно Департамент з благоустрою, відбудови та реконструкції ХМР представив концепцію відновлення будівлі на вулиці Квітки-Основ’яненка, 11.
«Пам’ятка містобудування та архітектури місцевого значення, яка була пошкоджена внаслідок бойових дій і підлягає реставрації з пристосуванням під багатоквартирний житловий будинок», — зазначили в міськраді.
У концепції пропонують надбудувати мансарду та створити аркаду-галерею на першому поверсі.
Будинок «Дамське щастя» на вул. Квітки Основ’яненка, 11 / Фото: Іван Пономаренко, 2016 рік
Візуалізація відновленої будівлі на вул. Квітки Основ’яненка, 11 / Фото з сайту Департаменту благоустрою, відбудови та реконструкції ХМР
У попередні століття подібні надбудови були поширеними: інколи видно будівлі з першими поверхами в стилі модерн, а верхні поверхи — без високого стилю. У випадку з будівлею на Квітки-Основ’яненка, 11, перший поверх колись був відкритою галереєю, яка потім була закрита; інша частина споруди збереглася майже без змін.
Візуалізація аркади-галереї / Фото з сайту Департаменту благоустрою, відбудови та реконструкції ХМР
Проте закон сьогодні вимагає зберігати автентичний вигляд споруди й її просторову композицію, отже мансарди та аркади-галереї можуть суперечити цим вимогам.
Пономаренко відзначає, що багато архітекторів, які займаються реставрацією, не проти концепції відновлення — головне, щоб будівля функціонувала, адже це краще, ніж її подальше руйнування. Вони також звертають увагу, що навколишня забудова вища, і якщо не надбудувати цю споруду, може утворитися «провал» у висоті кварталу.
Разом з тим Пономаренко виступає за збереження автентики: будівля понад 200 років і належить до рідкісних робіт архітектора Степана Чернишова, від якого до нас дійшло небагато споруд.
Експерт не підтримує ідею мансарди, але допускає аркаду-галерею за умови попереднього дослідження її глибини — щоб відтворити справжню конфігурацію першого поверху, потрібно зрозуміти, наскільки він колись був відкритим.
За словами Пономаренка, архітектори незадоволені монополією КП «Харківський архітектурно-проєктний центр» на проєкти відновлення.
«Це дуже делікатна робота з двохсотлітньою спорудою — треба працювати над кожною деталлю обережно. У нас немає відкритих конкурсів і громадського обговорення: рішення іноді приймають зверху й усе», — каже він, додаючи, що на сайті з концепціями доступний лише короткий опитувальник.
Коментар Сергія Можейка під дописом Івана Пономаренка у фейсбуці / Скріншот: Ґвара Медіа
З відкритих конкурсів, пов’язаних з пам’ятками, Пономаренко згадує Kharkiv Freedom Square Revival 2024 року — конкурс відновлення Площі Свободи та будівлі ОДА, організований Харківською міською радою разом із міжнародними партнерами. Він сам брав участь у складі колективу, що займався історичними дослідженнями: їхня команда посіла призове місце, але остаточними переможцями стали учасники не з Харкова і навіть не з України.
Пономаренко критикує деякі з представлених проєктів: «іноді просто зашивають фасади склом або пропонують величезні скляні споруди, які не враховують потреб регіону — наявності укриттів, кліматичних умов тощо. Не можна просто переносити підходи з Австралії чи Бразилії без адаптації до харківського контексту».
Ізраїльський проєкт-переможець «In-time» / Скріншот Ґвара Медіа з сайту architecturecompetitions.com
Експерт припускає, що багато з цих концепцій залишаться лише візіями і навряд чи будуть реалізовані.
Привіт! Це Катя 9, авторка тексту. Я захоплююся темою архітектурної спадщини й щиро вболіваю за кожну історичну будівлю у місті. Напевно, однією з моїх улюблених є садиба на Конторській, 26. Щоразу зупиняюся, щоб пороздивлятися її!
Якщо ви хочете більше текстів про відновлення харківської архітектури, підтримайте авторів підпискою або донатом.
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
