У вересні в телеграм-каналах поширили відеозапис зсередини будівлі колишнього Генерального консульства Російської Федерації в Харкові. На кадрах видно зламані двері центрального входу та технічних приміщень; за кадром лунає жіночий голос, який розповідає про пошкодження й викрадення металевих елементів з електрощитової.
Консульська установа не працює з початку повномасштабного вторгнення. Водночас будівля на вулиці Максиміліанівській, 22 офіційно належить Міністерству закордонних справ Росії. Вона має статус пам’ятки містобудування та архітектури місцевого значення й уже майже п’ять років стоїть порожньою.
У Харківській обласній військовій адміністрації пояснюють, що втручання в приміщення унеможливлює режим недоторканності.
Журналістка з’ясувала, який правовий статус має будівля, чому вона досі не вилучена у Росії та які заходи можна вжити для її збереження.
Надписи на місці, де раніше висіла табличка Генконсульства / Фото: Катя Дев’ятко
У відповіді на запит редакції ХОВА повідомила, що будинок на Максиміліанівській, 22 з 2001 року оформлений як власність Міністерства закордонних справ Російської Федерації.
Щоб примусово забрати майно з іноземної власності, ХОВА зверталася до Міністерства закордонних справ України та Міністерства культури з проханням, щоб Кабінет Міністрів ініціював відповідне рішення перед Радою національної безпеки і оборони України.
У відповідь МЗС України вказало на чинний режим недоторканності приміщень консульської установи відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, зокрема статті 31.
Міністерство також наголосило на необхідності утриматися від кроків, які можуть призвести до порушення Україною норм міжнародного права.
Водночас ХОВА не дала чіткої відповіді на запитання про можливі плани демонтувати державний герб Росії з фасаду або обмежити доступ до будівлі задля запобігання подальшому руйнуванню.
Покинутий вхід до будівлі / Фото: Катя Дев’ятко
Авторкою відео, знятого всередині колишнього Генконсульства, є депутатка Харківської міської ради Ірина Гончарова.
У коментарі журналістам вона розповіла, що зайшла на територію пам’ятки, аби привернути увагу до її стану та стимулювати реальні дії для врятування будівлі.
«Я прийшла на територію пам’ятки й записала відео, щоб наголосити на потребі термінових заходів для порятунку будівлі, — пояснює Гончарова. — Запросила представників громадськості, щоб посилити суспільний резонанс і змусити відповідальних посадовців перейти від споглядання руйнування до конкретних дій».
Вигляд Генконсульства всередині / Скріншоти з відео Ірини Гончарової
Гончарова наголошує, що статус історичної будівлі у власності Росії є неприйнятним. На її думку, потрібно з’ясувати всі юридичні обставини та працювати над поверненням пам’ятки у державну власність України.
Водночас вона вважає, що очікувати на остаточне вирішення питання власності не можна.
«Першочергові кроки — термінове технічне обстеження, визначення невідкладних протиаварійних заходів, консервація та організація належної охорони. Доступ до будівлі має бути контрольованим, а сама пам’ятка — захищена від подальшого руйнування», — наголошує депутатка.
Вона також повідомила, що найближчим часом запропонує працівникам відділу охорони культурної спадщини ХОВА разом з представниками громадськості та реставраторами-архітекторами провести повне обстеження й розробити конкретний план дій для збереження пам’ятки.
Історія будівлі колишнього Генконсульства починалася як приватний маєток.
Будівля на Максиміліанівській, 22 ймовірно у 1980-х / Фото надане Іваном Пономаренком
Дослідник історії Харкова Іван Пономаренко зазначає, що відомостей про історію маєтку збереглося небагато.
Маєток збудував у 1912–1913 роках архітектор В. Г. Гауш для Генрі Блеккі (у деяких газетах його також згадували як Гаррі). Споруда виконана в стилі північного модерну.
Незадовго до цього, у 1910 році, Гауш спорудив схожий будинок на вулиці Дарвіна, 11 для брата Генрі — Чарльза Блеккі, який був віцеконсулом Великої Британії.
Будинок на Дарвіна, 11 / Фото: Іван Пономаренко, 2019
Брати працювали у керівництві товариства «Гельферих‑Саде», одному з великих промислових підприємств Харкова, що виготовляло сільськогосподарські машини, плуги та інші знаряддя.
У 1913 році Генрі помер від тифу, після чого маєток перейшов у спадок до його сестри Єлизавети Блеккі, яка мешкала тут до 1917 року.
У 1920-х роках у будинку проживав голова Вищої Ради Народного Господарства УРСР Костянтин Максимов, пізніше — Влас Чубар, голова Наркомату УРСР та одна з ключових фігур, причетних до організації Голодомору 1932–1933 років.
За спогадами місцевих старожилів, під час Другої світової війни у будинку мешкав німецький офіцер: вони пам’ятають, що на подвір’ї обладнали город, з якого голодні діти іноді тягли овочі, поки на подвір’ї не спорудили шибеницю.
Після війни в будівлі розміщували лікарню для передчасно народжених дітей, згодом — кардіологічний та ревматологічний санаторії.
Згодом маєток передали російському консульству, яке відкрилося тут у 2003 році.
«Під час ремонту вони значно спростили інтер’єр — зробили євроремонт, утеплення й встановили неприродний дах, тож створюється враження новобуду, а не пам’ятки», — зауважує Пономаренко.
Генконсульство Росії / Фото: Корольков Дмитро Юрійович, Wikimedia Commons, 2012
Дослідник вважає, що для реставрації будівлі можна було б залучити грантові програми Великої Британії. Після відновлення споруду можна повернути до вигляду, максимально наближеного до первісного.
«Ідеально було б розмістити тут британське консульство — раніше воно діяло в Харкові до радянської доби, хоча в іншому місці, і так його досі не відновили. Це показує, що за останні 110 років Харків втратив частину свого дипломатичного значення для Британії», — додає Пономаренко.
Пономаренко звертає увагу, що на архівних світлинах маєтка герба не помітно, тож його демонтаж навряд чи вплине на історичну цінність пам’ятки.
«Можливо, герб закріплено досить агресивно в оригінальну цегляну кладку, але це не має бути нерозв’язною проблемою. Чи побачать чиновники ризик у тимчасовому заповненні отвору монтажною піною? — каже дослідник. — Насправді, будинок швидше зруйнується через відсутність опалення, яке там давно відсутнє».
Активісти громадської організації «Деколонізація. Україна» раніше зверталися до міської адміністрації з проханням зняти герб. У відповідь отримали відмову, пояснену статусом пам’ятки.
Відповідь Неллі Казанжиєвої / Скріншот з каналу «Деколонізація. Україна»
Вадим Поздняков, голова ГО «Деколонізація. Україна», переконаний, що головна причина бездіяльності полягає у відсутності політичної волі.
«У нас щодня гинуть люди внаслідок обстрілів у місті та по області, затримують солдатів, які вчиняють злочини, — і ми будемо думати, чи порушуємо якусь конвенцію, якщо прибираємо герб? На тлі всього цього такий підхід виглядає абсурдним», — каже Поздняков.
Він сумнівається, що герб дійсно зафіксовано в паспорті пам’ятки. За його словами, цьогоріч невідомі вже завісили герб, тож «нічого не заважає, щоб він випадково, скажімо так, впав».
Закритий герб Росії / Фото: Катя Дев’ятко
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
