ІТ-фахівець Євген Рисов заснував громадську організацію «Вулик» на початку повномасштабного вторгнення. На початковому етапі команда організовувала евакуації, роздавала гуманітарну допомогу та ліки в Харківській області й підтримувала прифронтові громади на півдні країни.
Нині організація зосереджена на допомозі військовим. Для цього «Вулик» має дві майстерні — одну з 3D-друку та іншу для виготовлення маскувальних сіток.
Журналістка відвідала осередок, щоб показати щоденну роботу волонтерів.
«А “Вулик”, бо мене на початку вторгнення хтось називав “бджолою”, оскільки робив багато різної суєти», — каже волонтер із усмішкою, заклеюючи скотчем велику посилку в чорній плівці. Усередині — сітки, які сьогодні поїдуть до однієї з бригад.
Євген Рисов з домашньою улюбленецею Мушою / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
За три роки роботи майстерень, за словами Євгена, волонтерам вдалося виготовити 78 421 м² маскувальних сіток — це близько 1 880 штук — а також надрукувати 60 629 деталей для дронів на 3D-принтерах. Нині в «Вулику» працює 12 волонтерів, і, приміром, за тиждень вони можуть виготовляти до 3 000 м² сітки.
«Ще з перших днів навколо нас сформувалася спільнота небайдужих людей — переважно це колишні й теперішні колеги та друзі. Вони допомагають і досі», — додає Євген.
Керівник розповідає, що фінансування «Вулика» забезпечується завдяки зборам у соціальних мережах та від постійних спонсорів, серед яких переважно його колеги з IT-сфери та друзі. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Костянтин зацікавився технологією 3D-друку ще до повномасштабного вторгнення. До «Вулика» він приєднався три роки тому випадково — тоді організація шукала приміщення, яке він надав.
Коли волонтери переїхали в інше приміщення, бо попереднє стало замале, Костянтин продовжив допомагати на новій локації. Зараз він — єдиний у команді фахівець із 3D-друку: не лише друкує вироби, а й обслуговує всі 32 принтери.
Майстерня 3D-друку / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
Принтери відрізняються залежно від завдань: одні друкують легші вироби з порожнинами всередині, інші — важчі, але точніші та без порожнин. Також моделі різняться за ціною, що впливає на швидкість друку та частково на якість готових деталей.
«Краса й деталізація потрібні не завжди. Іноді головне, щоб виріб просто не ламався», — зазначає Костянтин.
Майстерня з 3D-принтерами розміщена в окремій кімнаті: уздовж стіни стоять великі жовті металеві стелажі з обладнанням, а навпроти — котушки з пластиком різних кольорів для друку.
Волонтер запускає програму з телефона — і кілька принтерів поруч одразу починають роботу. Сьогодні вони друкують ніжки для дронів.
Робота 3D-принтера, друк ніжок для дрону / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
Костянтин відзначає, що деякі підрозділи вже мають власні принтери, однак на позиціях важко виготовити велику кількість деталей. Тому військові звертаються до «Вулика» за допомогою.
Серед постійних замовників — «Ахіллес», «Хартія» та 28 ОМБр. Водночас «Вулик» не завжди може повністю задовольнити всі запити бригад; у таких випадках команда виробляє стільки деталей, скільки може, або скільки вважає прийнятним.
Волонтер підкреслює, що кожен підрозділ має мати хоча б кілька 3D-принтерів, адже вони корисні не лише для бойових задач, а й для медиків — наприклад, у майстерні надрукували органайзери для пігулок.
Пластик для друку на 3D-принтері / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
У «Вулику» також друкують фіджети й головоломки для проєкту «Напрочуд», який Євген створив, щоб за потреби фінансово підтримувати роботу організації.
Поки що проєкт не дає стабільного доходу, а команді бракує часу для розвитку й залучення клієнтів, бо пріоритетом лишається допомога фронту.
«Хотілося б друкувати й інші речі, а не лише кріплення, скиди та подібні елементи. Не тільки вироби військового призначення», — говорить Євген.
На стіні майстерні «Нав’язане» висить багато подяк від бригад, є підписані прапори України, а в кутку стоїть велика іграшкова бджола — подарунок для «Вулика».
Подяки від бригад на стіні майстерні / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
Кожного, хто заходить, радісно зустрічає псиця Муша — домашня улюблениця Євгена. За словами хазяїна, вона не любить сидіти вдома, тож часто «допомагає» волонтерам під час роботи.
У кінці кімнати стоять три лазерні верстати, які вирізають півкола по всьому периметру сітки. Праворуч від них розташовані столи з швейними машинками. Хоча багато процесів автоматизовано, Євген наголошує, що робота все одно вимагає значних людських зусиль.
Нарізання маскувальної сітки на лазерному верстаті / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
Спочатку потрібно замовити тканину потрібного кольору з урахуванням сезону й погодних умов, але часто потрібних матеріалів немає в наявності.
«Торік по виробнику, у якого ми купуємо тканину, було влучання, і такої якості, кольору й розмірів, під яку ми налаштували верстати, фактично ніде не знайшлися», — пригадує Євген і додає, що волонтери завжди намагаються робити запаси.
Тканина, з якої виготовляють сітки / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
Коли майстерня отримує потрібну тканину, її розкроюють і нарізають на лазерному верстаті, потім зшивають, пакують і відправляють бригаді-замовниці.
Вчора волонтери виконали велике замовлення, тож сьогодні в цій майстерні вихідний — присутні лише Євген і Муша.
Чоловік допаковує великі чорні пакунки із сітками й наприкінці наклеює на кожен фірмовий логотип майстерні. Євген каже, що іноді люди читають назву майстерні як «Хав’язане», але він не заперечує — це викликає усмішку й допомагає краще запам’ятатися.
Запаковані маскувальні сітки з логотипом «Навʼязане» / Фото: Ґвара Медіа, Дарʼя Горобець
Пакунки важкі: Євген докладає зусиль, щоб пересунути їх і скласти в одному кутку ближче до виходу, бо вже завтра волонтерів чекає нове замовлення.
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
