Автор: Олексій Курцев — співзасновник і голова благодійної організації «Український Благодійний Альянс»
Від початку широкомасштабного вторгнення більшість харківських шкіл перейшли на дистанційне навчання. Цьогоріч закінчують початкову школу діти, які ніколи не сиділи за шкільною партою, не гралися з однокласниками на перервах і не писали на дошці власноруч.
Це випробування не менш гостре, ніж зруйнована інфраструктура: на кону — крах традиційної системи освіти. Після пандемії на зміну прийшла війна, і дитячі кімнати перетворилися на ізольовані простори, де єдиним вікном у світ для багатьох залишився екран комп’ютера.
Ганна Голубкіна, керівниця трьох освітніх центрів Українського Благодійного Альянсу в Харкові та мати 12‑річного сина, ділиться спостереженнями:
«За сім років навчання мій син офлайн‑школу відвідував не більше двох років. Спочатку була пандемія, потім — війна. Його клас чекає черги в «метрошколу», але це очікування триває. Увесь день дитина проводить за монітором: з 9 до 15 — уроки, далі — домашні завдання. Крім того, він паралельно відвідує онлайн‑курси з фізики та англійської. Виконання домашніх завдань — окремий квест: вчителі дають завдання через платформу Human, діти не завжди розуміють, що саме потрібно зробити, як прикріпити файл, а результати перевірок інколи незрозумілі, і складно отримати зворотний зв’язок. Я працюю, тому ввечері у нас триває суцільний пошук: розібратися у завданні, правильно його виконати й вчасно відправити».
Ганна Голубкіна, керівниця трьох освітніх центрів «Українського Благодійного Альянсу» в Харкові / Фото: «Український Благодійний Альянс»
Щодня у шкільних чатах лунають повідомлення типу «У Макара вимкнули світло», «У Дарини немає інтернету» тощо. Блекаути постійно підривають можливість навчатися навіть вдома. Окрім того, під час дистанційних занять важко забезпечити концентрацію: вчитель не має змоги повністю контролювати увагу дітей, багато хто відволікається або не засвоює матеріал у повному обсязі. Результат — загальне зниження рівня знань.
Тривале сидіння перед екраном шкодить здоров’ю: погіршується зір, формуються проблеми з поставою. Відсутність мотивації до фізичних вправ онлайн та загальне зменшення рухової активності призводять до зайвої ваги й зниження фізичної витривалості.
Найбільша проблема для маленьких харків’ян — відсутність щоденного живого контакту з однолітками. Діти зачинені вдома, бачать товаришів лише на екрані, їм важко налагоджувати живе спілкування та заводити друзів.
Для багатьох родин відсутність безпечного доступу до очної освіти стає останньою причиною для вирішення покинути регіон. Сім’ї виїжджають не лише через загрозу обстрілів — вони шукають нормальні умови для розвитку дітей. Місто, яке втрачає молоде покоління, втрачає й свій економічний потенціал. Якщо ми не почнемо вирішувати освітню кризу сьогодні, завтра може не виявитися кому відбудовувати регіон.
Мій досвід у громадському секторі показує: вирішення цієї проблеми потребує децентралізованих, гнучких підходів. Не можна чекати ідеальних умов після перемоги — потрібно вже зараз будувати мережу безпечних освітніх хабів та просторів неформальної освіти. Навіть якщо діти матимуть можливість приходити до таких центрів лише двічі на тиждень, це дає великий ефект: спілкування з однолітками та тьюторами відновлює емоційну рівновагу та повертає інтерес до навчання.
У Харкові, наприклад, працюють освітні центри «Змістовно» — це безоплатні майданчики, де діти можуть відвідувати заняття з математики, української та англійської, 3D‑моделювання, графічного дизайну, готуватися до НМТ, до школи та опановувати інші дисципліни. Ми підтримали їхній розвиток як відповідь на виклики війни й проблеми з офлайн‑освітою.
Тут діти приходять у реальні класи, тьютори проводять уроки, інтерактиви, свята та руханки. Малеча та підлітки відновлюють живе спілкування, знаходять друзів і навіть першого кохання. У таких кабінетах лунає дитячий сміх, а панує атмосфера прийняття й взаємоповаги.
Діти в освітньому центрі / Фото: «Український Благодійний Альянс»
Механізми благодійності й міжнародної допомоги також мають змінитися: вкладати кошти варто не лише у відновлення будівель, а й у відновлення соціальних зв’язків. Синергія між державою, громадським сектором і міжнародними донорами може створити мережу таких локальних центрів по всій області.
Харківщина завжди була інтелектуальним і студентським центром України. Щоб зберегти цей статус, треба визнати освіту питанням регіональної та національної безпеки. Інвестуючи в безпечні простори для дітей сьогодні, ми утримуємо сім’ї в регіоні, підсилюємо стійкість громад і закладаємо людський фундамент для майбутнього відновлення Харкова.
Колонка відображає виключно думку автора і не обов’язково збігається з позицією редакції. Вона не претендує на повну об’єктивність та всебічність висвітлення теми. Редакція не несе відповідальності за точність фактів і тлумачення, а виконує роль платформи для суспільного обговорення актуальних питань.
Створено за матеріалами: gwaramedia.com
